19.03.2024, Вівторок, 04:08
Словник уживаних термінів

-Л-

Лемки — етнографічна група українських горян, яка до 1947 р. жила по обох боках Карпатського хребта і державних кордонів (до 1772. - польсько-угорського, а з 1919. - польсько-чехословацького). Їхня територія виступає півостровом між польською і словацькою етнографічною територією завдовжки 140 км і завширшки 25-50 км.

Територія галицької Лемківщини до 1946 займала південну частину таких повітів як Новосандецького, Горлицького, Ясельського, Коростянського, Саніцького, південний захід Ліського і 4 села Новоторзького площею близько 3.5 тис.кв.км. На цій території проживало 200 тис.осіб, в т.ч. 160 тис. українців (1939), які жили близько в 300 селах. Закарпатська Лемківщина займає більшість Пряшівщини - близько 3 тис. кв.км і 110 тис. мешканців та ряд етнографічних островів.

Згідно польсько-радянського договору від 16 серпня 1945, що визначив польсько-радянський кордон, остаточно було віддано Польщі всю північну Лемківщину і проведено взаємний обмін населенням між Польщею і УРСР. До половини 1946 більшу частину лемків (близько 80 %) було виселено в Україну, переважно в її західні області та частково у крайні східні. Решту, за малим винятком, в 1947 внаслідок проведення операції «Вісла» було переселено на північно-західні землі Польщі і розселено окремими родинами між польськими поселенцями. Північна Лемківщина була заселена польськими верховинцями, а більшість земель залишилась пусткою. Отже, після виселення лемків поляками з північної Лемківщини, єдиною територією їх компактного розселення на сьогодні залишилось західне Закарпаття - Пряшівщина та західна частина Закарпатської області. На Лемківщині переважали сільські поселення, а міські були представлені м.Сяніком та містечками Мушина, Криниця, Буківсько, Балигород. Міські жителі складали 15 %. На кількості населення Лемківщини в минулому (1880-1914 рр.) суттєво позначилися значні міграції до Америки. Лемківські оселі розташовані у долинах, витягнуті ланцюгами. В найвищих частинах Західного Бескиду збереглися залишки наступного життя та перехідні рільничо-пастуші форми.
--------------------

-Н-

Націона́льний приро́дний парк «Сколівські Бескиди» — національний природний парк, розташований в південній частині Львівської області України. Парк охоплює басейни річок Стрий та Опір і займає площу 35 261 га, з яких 24 639,3 передані парку в постійне користування.

Національний парк «Сколівські Бескиди» створений Указом Президента України від 11 лютого 1999 року № 157 на базі Сколівського лісового заповідника загальнодержавного значення (створений в 1983 р. з метою охорони корінних ялицево-букових і букових лісів) і частини території ландшафтного заповідника загальнодержавного значення «Зелемень» і ландшафтного заповідника місцевого значення «Майдан», а також заповідних урочищ «Дубинське», «Сопіт», «Журавлине».

Найвища точка - гора Парашка (1268 м). Переважають ландшафтні комплекси крутосхилого ерозійно-денудаційного лісистого низькогір'я. На території парку на річці Велика Ріка розташований водоспад Гуркало та Східницьке родовище мінеральних вод.

На території парку знаходиться державний історико-культурний заповідник «Тустань».

--------------------

«Нафту́ся» — найвідоміша мінеральна вода Трускавця. Аналогів «Нафтусі» немає за межами України.

Гідрокарбонатна магнієво-кальцієва слабомінералізована мінеральна вода з високим вмістом органічних речовин нафтового походження. Має специфічний присмак і легкий запах нафти, особливо відчутний для тих, хто вживає воду вперше (саме звідси пішла назва лікувальної води).

У лікувальній «Нафтусі» Трускавецького родовища процентний вміст органічних речовин набагато  вищий, ніж у водах відомих європейських курортів  Середня густина органічних речовин нафтового походження «Нафтусі» - 23,1 г/л. Для порівняння - середня густина органічних речовин у мінеральних водах Баден-Бадена - 0,6 г/л, Вісбадена - 1,2 г/л, Бад-Кіссінгена - 3,1 г/л, Ціхоцінека - 5,7 г/л.

"Нафтуся" є продуктом унікального підземного біотехнологічного процесу трансформації пластових бітумів за участю автохтонних мікроорганізмів у водорозчинні органічні сполуки, якими насичується інфільтрована атмосферна вода.

Сприяє ліквідації запальних процесів в органах і тканинах, стимулює виведення дрібних камінців, піску з нирок, жовчного міхура, сечо- та жовчовивідних шляхів, нормалізує обмін речовин, діяльність шлунково-кишкового тракту, підшлункової залози, захищає і відновлює печінкові клітини, а також виводить з організму радіонукліди і шлаки. Мінеральна вода також має сечогінну, жовчогінну, знеболюючу дію, знімає запальний процес в нирках, сечових і жовчних шляхах, печінці, кишечнику.

Особливість "Нафтусі" - її лікувальні властивості втрачаються при контакті з повітрям, тому пити її потрібно тільки біля бювету.

Перші хімічні аналізи води "Нафтуся" зробив у 1835-1836 рр. львівський фармацевт Теодор Торосевич, який науково обґрунтував її використання з лікувальною метою. Опис її він дав, зокрема, у своїй брошурі "Мінеральні джерела в Галичині та Буковині" (1849).

1880-1881 - Б.Родзишевський зробив новий хімічний аналіз мінерального джерела "Нафтуся".
--------------------

-О-

Озокерит (від грец. ózo — пахну і грец. kerós — віск), рос. озокерит, англ. ozokerite, mineral wax, нім. Bergwachs n, Erdwachs n, Ozokerit m; інші назви: леп, гірський (чи земляний) віск, земна жвиця, земне сало — мінерал з групи нафтидів (бітумів), схожий за зовнішнім виглядом на бджолиний віск.

Вперше термін озокерит запропонував Глокер у 1833. Утворюється внаслідок кристалізації при охолодженні парафінової нафти. Складається з парафіну, мінеральних олій, смол та інших речовин. Зустрічається у багатьох покладах.

Мінерал групи нафтових бітумів, білого, жовтого, бурого, чорного і зеленуватого кольору. Являє собою парафінистий осад, який випадає з нафти при її охолодженні в результаті піднімання на поверхню по тріщинах. Утворює жильні заповнення порожнин. Консистенція від м’якої, пластичної до твердої, сипкої. Плавиться звичайно при температурі 50 – 85 (100) °С, іноді вищій.

Найранніша офіційна згадка про озокерит відома з початку ХІХ ст. У ті часи в Бориславі діяло близько 2 тис. озокеритових шахт. Добуток озокериту проводився вручну. Перший хімічний аналіз озокериту здійснив відомий французький хімік Вальтер у Парижi в 1840.

Озокерит використовується в радіо- і електротехніці як електроізоляційний матеріал, в хімічній промисловості при виробництві лаків, в медицині для виготовлення вазеліну, мазей, кремів та ін., а також для теплолікування (озокеритолікування).
--------------------

-C-


Схі́дні Бески́ди — частина гірського масиву Бескидів, що у Східних Карпатах. Розташовані у Львівській і (частково) Івано-Франківській областях України, а також (частково) в південно-східній Польщі. Простягаються з північного заходу на південний схід смугою завдовжки понад 100 км, завширшки 18—30 (до 40) км. Пересічні висоти 800—1000 м, максимальна — Магура (1362 м).

Східні Бескиди — це система паралельних асиметричних хребтів, розчленованих поздовжніми вузькими і поперечними широкими долинами річок (Дністер, Стрий, Опір) й міжгірними улоговинами. У геоструктурному відношенні відповідають здебільшого Скибовій зоні, частково — Кросненській зоні. Складаються переважно з флішу. Корисні копалини: нафта, озокерит, калійні солі, будівельні матеріали тощо. Є джерела мінеральних вод (Розлуч, Східниця). Переважають букові (з домішкою ялиці та ялини) ліси, а також луки на буроземних ґрунтах. До Східних Бескидів належать: Верхньодністровські Бескиди і Сколівські Бескиди, а також (за деякими джерелами) Стрийсько-Сянська Верховина і Бещади (Верховинський Вододільний хребет).

Район розвинутої рекреації, пішохідного, водного та лижного туризму. Активно розвивається зелений туризм. Курорти — Трускавець, Східниця.

Природоохоронні території: Національний природний парк «Сколівські Бескиди», Поляницький регіональний парк, Надсянський регіональний ландшафтний парк, ландшафтний заказник Бердо.
--------------------

-Т-


Ти́смениця — річка в Україні, на Передкарпатті, в межах Дрогобицького району Львівської області. Права притока Бистриці Тисменицької (басейн Дністра).

Довжина 49 км, площа басейну 650 км2. Долина у верхів'ї V-подібна, нижче — трапецієподібна. Заплава у середній і нижній течії завширшки 150—300 м, переважно меліорована. Річище (до м. Борислава) порожисте, є водоспади (висота падіння до 3 м); далі річка розширяється до 15—20 м (подекуди до 50—80 м), глибина зміюється від 1—2 м (на плесах) до 0,2—05 м (на перекатах). Дно вкрите галькою. Похил річки 9 м/км. Характерні повені (після рясних дощів або відлиги).

Бере початок у Східних Бескидах (Карпати), на північно-західних схилах гори Цюховий Діл (942 м). Тече спочатку на північний захід, у Мражниці повертає на північний схід. Впадає до Бистриці Тисменицької на захід від села Липиць (неподалік від гирла Бистриці).

У пониззі Тисмениці збудовано Тисменицьку осушувальну систему (загальна площа 10 300 га, довжина осушувальної мережі понад 300 км).

Притоки: праві - Лошань, Вишниця, Солониця, Лютичина. ліві - Раточинка, Бар, Трудниця.
--------------------


----------
Є про що поговорити? - заходьте на форум!

Прагнете новин? Вам сюди - новини мого міста



Творімо історію свого міста добрими думками і гідними вчинками.
Доведемо землякам і всьому світові, що Борислав і бориславці - найкращі!