Як нам дали світло.
Першими користуватись гасовими лампами почали українці
У ніч на 31 липня 1853 року в шпиталі на Личакові, що на околиці Львова, хірург Загорський зробив термінову операцію з видалення апендикса пацієнтові Владиславові Холецькому. І ніхто й ніколи про це не згадав би, якби не одна річ: уперше в історії операція пройшла при освітленні гасовою лампою. Цей день умовно вважають датою її появи.
У прикарпатському поселенні Бориславі неподалік Дрогобича (нинішня Львівщина) місцеві селяни черпали нафту здавна. Видобуту зі спеціально виритих колодязів чорну смердючу рідину називали ропою. До середини XIX ст. її сяк-так очищували й отриманий дистилят використовували переважно як мастило для возів.
1852 року двоє дрогобицьких євреїв Абрам Шрайнер і Лейба Штірман привезли до Львова кілька бочок бориславського дистиляту. Запропонували придбати їх власникові найбільшої в місті аптеки «Під золотою зіркою» Петрові Міколяшу. «Із цієї рідини можна переганяти чистий спирт. Він буде дешевшим за звичайний», — обіцяли ділки, знаючи інтерес Міколяша до всіляких новинок. У його аптеці, приміром, уперше в Галичині почали виготовляти й продавати содову воду.
Петро Міколяш придбав 2 центнери нафти. Очистити її доручив 35-річному лаборантові своєї аптеки Янові Зегу. Удень той працював у аптеці, а ночі просиджував над невідомою йому речовиною.
«Від головного болю й запаморочення від чадних газів я часто навіть непритомнів. Через плями від нафти на моєму одязі люди уникали мене, вважаючи за дивака, — писав Зег у своїх спогадах, надрукованих 1889 року в «Журналі Львівського товариства аптекарів». — Урешті-решт мені вдалося так очистити дистилят, що мій продукт, порівняно із сировиною, був майже без запаху».
Для очищення нафти Зег використав концентровану сірчану кислоту й содовий розчин. Отоді-то в аптеці Петра Міколяша у Львові із сирої нафти вперше у світі й було добуто світло-коричневу речовину, яка добре горіла, — гас.
Будівлі й вулиці Львова в той час освітлювали дорогою скельною олією, яку завозили з Італії. Зег запропонував використовувати замість неї видобуту ним рідину — значно дешевшу. Він звертається до львівського бляхаря Адама Братковського, і той переробляє олійну лампу так, щоби вона давала світло від гасу. Також прилаштовує пристрій, яким можна реґулювати довжину ґноту, а отже, і яскравість світла. Лампу поміщає в скляну колбу, аби вогонь був захищений від вітру, а стіни приміщення не вкривалися кіптявою. У вересні 1853 року першою такою лампою починають освітлювати вітрину аптеки Петра Міколяша. Львів’яни відразу ж зацікавилися винаходом, і було чого: одна гасова лампа дає світла, як 10—15 свічок.
Братковський починає масово виготовляти гасові лампи або ж переробляє старі — олійні. «Купували господарі та люди з передмістя. Не один студент уночі вчився при світлі цих ламп», — хвалився Зег.
Гасові лампи з’являються в шпиталі на Личакові. Ними невдовзі починають освітлювати вулиці Львова. «Лампи запалюють із настанням сутінків і на цілу ніч, не зважаючи на те, світить місяць чи ні, — пише того ж 1853-го «Газета львівська». — На мешканців міста це нововведення справляє велике враження».
Зег залишає роботу в аптеці й на вул. Краківській відкриває крамницю. Там він торгує гасом із власної міні-фабрики, на якій працюють четверо робітників. Сировину отримує з Борислава, Коломиї та Богородчан. 1854-го тут перероблено 600 ц нафти. Гас із фабрики Яна Зега постачають до австрійської столиці Відня, а також за кордон — до Пруссії.
Одного дня 1858 року до крамниці Зега привезли пошкоджену бочку гасу. Рідина витекла на бруківку. Якийсь хлопчина, що проходив повз, запалив циґарку та кинув недопалок. Від нього зайнялося полум’я й перекинулося на будинок, у якому перебували дружина Зега 21-річна Дорота Облочинська та її 17-літня сестра Герміна. Від отриманих опіків обидві жінки того ж дня померли. Надгробний пам’ятник на Личаківському цвинтарі вцілів донині: дві молоді жінки, охоплені полум’ям, простягають руки до неба, прохаючи про порятунок.
Згорьований Ян Зег залишає гасовий бізнес. Продає патент на винахід і переїжджає до Борислава. Там, на вул. Панській (нині Шевченка), він відкриває першу аптеку. Одружується з Марією Облочинською. Згодом у них народжуються дві доньки. У Бориславі Зег помирає 1897-го у 79-річному віці.
У Відні згодом починається серійне виробництво гасових ламп конструкції Рудольфа Діттмара. А після того, як гасовими лампами освітили вокзал столиці Австро-Угорщини, навіть у Львові, де вони з’явилися вперше, їх почали називати «віденськими».
У Польщі ж співавтором гасової лампи, а іноді навіть єдиним її винахідником називають Ігнатія Лукасевича. У польському місті Кросні йому встановили пам’ятник як «творцеві нафтового промислу Галичини». Хоча насправді Лукасевич працював помічником у лабораторії Яна Зега. Восени 1853-го він виїхав зі Львова. У Книзі привілеїв австрійського Патентового уряду під 2 грудня 1853 року чітко вказано: «Маґістр фармації Ян Зег. Винахід досконало очищеної хімічної нафти». Згадки про Лукасевича там немає. Не пише ані слова про помічника у своїх спогадах і сам Ян Зег. Імовірно, полякам вигідніше було бачити творцем гасу співвітчизника Ігнатія Лукасевича, а не угорця за походженням львів’янина Яна Зега.
Після винайдення ним гасу видобуток нафти в околицях Борислава почав розвиватися шаленими темпами. На початку ХХ ст. у Галичині, що була провінцією Австро-Угорської імперії, видобували 5 % світової нафти.
Інші статті:
Етюди з минулого
----------
Першими користуватись гасовими лампами почали українці
У ніч на 31 липня 1853 року в шпиталі на Личакові, що на околиці Львова, хірург Загорський зробив термінову операцію з видалення апендикса пацієнтові Владиславові Холецькому. І ніхто й ніколи про це не згадав би, якби не одна річ: уперше в історії операція пройшла при освітленні гасовою лампою. Цей день умовно вважають датою її появи.У прикарпатському поселенні Бориславі неподалік Дрогобича (нинішня Львівщина) місцеві селяни черпали нафту здавна. Видобуту зі спеціально виритих колодязів чорну смердючу рідину називали ропою. До середини XIX ст. її сяк-так очищували й отриманий дистилят використовували переважно як мастило для возів.
1852 року двоє дрогобицьких євреїв Абрам Шрайнер і Лейба Штірман привезли до Львова кілька бочок бориславського дистиляту. Запропонували придбати їх власникові найбільшої в місті аптеки «Під золотою зіркою» Петрові Міколяшу. «Із цієї рідини можна переганяти чистий спирт. Він буде дешевшим за звичайний», — обіцяли ділки, знаючи інтерес Міколяша до всіляких новинок. У його аптеці, приміром, уперше в Галичині почали виготовляти й продавати содову воду.
Петро Міколяш придбав 2 центнери нафти. Очистити її доручив 35-річному лаборантові своєї аптеки Янові Зегу. Удень той працював у аптеці, а ночі просиджував над невідомою йому речовиною.
«Від головного болю й запаморочення від чадних газів я часто навіть непритомнів. Через плями від нафти на моєму одязі люди уникали мене, вважаючи за дивака, — писав Зег у своїх спогадах, надрукованих 1889 року в «Журналі Львівського товариства аптекарів». — Урешті-решт мені вдалося так очистити дистилят, що мій продукт, порівняно із сировиною, був майже без запаху».
Для очищення нафти Зег використав концентровану сірчану кислоту й содовий розчин. Отоді-то в аптеці Петра Міколяша у Львові із сирої нафти вперше у світі й було добуто світло-коричневу речовину, яка добре горіла, — гас.
Будівлі й вулиці Львова в той час освітлювали дорогою скельною олією, яку завозили з Італії. Зег запропонував використовувати замість неї видобуту ним рідину — значно дешевшу. Він звертається до львівського бляхаря Адама Братковського, і той переробляє олійну лампу так, щоби вона давала світло від гасу. Також прилаштовує пристрій, яким можна реґулювати довжину ґноту, а отже, і яскравість світла. Лампу поміщає в скляну колбу, аби вогонь був захищений від вітру, а стіни приміщення не вкривалися кіптявою. У вересні 1853 року першою такою лампою починають освітлювати вітрину аптеки Петра Міколяша. Львів’яни відразу ж зацікавилися винаходом, і було чого: одна гасова лампа дає світла, як 10—15 свічок.
Братковський починає масово виготовляти гасові лампи або ж переробляє старі — олійні. «Купували господарі та люди з передмістя. Не один студент уночі вчився при світлі цих ламп», — хвалився Зег.
Гасові лампи з’являються в шпиталі на Личакові. Ними невдовзі починають освітлювати вулиці Львова. «Лампи запалюють із настанням сутінків і на цілу ніч, не зважаючи на те, світить місяць чи ні, — пише того ж 1853-го «Газета львівська». — На мешканців міста це нововведення справляє велике враження».
Зег залишає роботу в аптеці й на вул. Краківській відкриває крамницю. Там він торгує гасом із власної міні-фабрики, на якій працюють четверо робітників. Сировину отримує з Борислава, Коломиї та Богородчан. 1854-го тут перероблено 600 ц нафти. Гас із фабрики Яна Зега постачають до австрійської столиці Відня, а також за кордон — до Пруссії.
Одного дня 1858 року до крамниці Зега привезли пошкоджену бочку гасу. Рідина витекла на бруківку. Якийсь хлопчина, що проходив повз, запалив циґарку та кинув недопалок. Від нього зайнялося полум’я й перекинулося на будинок, у якому перебували дружина Зега 21-річна Дорота Облочинська та її 17-літня сестра Герміна. Від отриманих опіків обидві жінки того ж дня померли. Надгробний пам’ятник на Личаківському цвинтарі вцілів донині: дві молоді жінки, охоплені полум’ям, простягають руки до неба, прохаючи про порятунок.
Згорьований Ян Зег залишає гасовий бізнес. Продає патент на винахід і переїжджає до Борислава. Там, на вул. Панській (нині Шевченка), він відкриває першу аптеку. Одружується з Марією Облочинською. Згодом у них народжуються дві доньки. У Бориславі Зег помирає 1897-го у 79-річному віці.
У Відні згодом починається серійне виробництво гасових ламп конструкції Рудольфа Діттмара. А після того, як гасовими лампами освітили вокзал столиці Австро-Угорщини, навіть у Львові, де вони з’явилися вперше, їх почали називати «віденськими».
У Польщі ж співавтором гасової лампи, а іноді навіть єдиним її винахідником називають Ігнатія Лукасевича. У польському місті Кросні йому встановили пам’ятник як «творцеві нафтового промислу Галичини». Хоча насправді Лукасевич працював помічником у лабораторії Яна Зега. Восени 1853-го він виїхав зі Львова. У Книзі привілеїв австрійського Патентового уряду під 2 грудня 1853 року чітко вказано: «Маґістр фармації Ян Зег. Винахід досконало очищеної хімічної нафти». Згадки про Лукасевича там немає. Не пише ані слова про помічника у своїх спогадах і сам Ян Зег. Імовірно, полякам вигідніше було бачити творцем гасу співвітчизника Ігнатія Лукасевича, а не угорця за походженням львів’янина Яна Зега.
Після винайдення ним гасу видобуток нафти в околицях Борислава почав розвиватися шаленими темпами. На початку ХХ ст. у Галичині, що була провінцією Австро-Угорської імперії, видобували 5 % світової нафти.
Доброслава Хміль,
"Міст" - тижневик для українців всього світу,
Канада
"Міст" - тижневик для українців всього світу,
Канада
Інші статті:
Етюди з минулого
----------
Творімо історію свого міста добрими думками і гідними вчинками.
Доведемо землякам і всьому світові, що Борислав і бориславці - найкращі!
Доведемо землякам і всьому світові, що Борислав і бориславці - найкращі!