Народна артистка України Марія Шалайкевич 31 травня ц. р. у Львівському оперному театрі одягла пісенну корону, оздоблену діамантами своїх пісень. Саме цього дня відбувся сольний концерт відомого гурту «Соколи» під назвою «Пісні мого життя», присвячений 30-літній сценічній діяльності Марії, понад 20 років із якої вона є незмінною солісткою й композитором музичного гурту.
Чарівній бойківчанці, яка своїм диво-голосом заполонила світ, більше пасував би вінок із любистку, рути й м’яти, бо як можна в тій діамантовій короні виконувати улюблену в народі пісню: «Ой, там, на тім вигоні, де поміж трав є квіти, пастись не хочуть коні, жаль їм на цвіт ступити»? Співачка живе й дихає всім своїм українським єством. Вона — щира, правдива та надзвичайно скромна, працює не зупиняючись, напов­нюючи сонячну криницю українських пісень своєю неповторною музикою. Марія Шалайкевич ніби почула відгомін слів Андрея Шептицького та його наказ: «Не потоком шумних і галасливих фраз, а тихою невтомною працею любіть Україну».
Народилася Марія в селі Смільному неподалік міста Дрогобича. Дитинство її минуло не в розкошах, але серед багатства прикарпатського краю на франковій землі. Навчалася в Бориславській школі-інтернаті, у Калінінському музично-педагогічному училищі, повернулася на рідні терени й стала студенткою музично-педагогічного факультету педінституту імені Івана Франка в місті Дрогобичі. У неї були достойні й талановиті вчителі, але передовсім допомогла самостійна праця в царстві музики та пісні. Диво сталось, як у прикарпатській леґенді: дівчина-красуня йшла дорогою до своєї мрії й зустріла двох легінів — братів Мацялків. Марія творчо співпрацювала з Михайлом і незчулася, як стала солісткою гурту.
Музичний гурт, у який доля привела Марію, був створений уже тепер народним артистом України Михайлом Мацялком 1989 року. У час великого національного відродження він об’єднав у Дрогобичі музичних провісників, найкращих музикантів, композиторів і співаків Івана Мацялка, Марію Шалайкевич і Ярослава Дуба. До них приєдналися не менш талановиті музиканти, «хлопці, як соколи», котрі своєю чарівливою музикою пробуджували українську землю від летаргійного сну. Це — Роман Наконечний (композитор, клавішні, акордеон), Іван Остапчук (бас-гітара, вокал), Ігор Піхоцький (гітара), Роман Касперський (клавішні, скрипка), Юрій Клок (композитор, клавішні), Роман Остапчук (звукорежисер).
«І душа, і серце наше, і сила, й спромога, і талант, і здібність наша дані нам від Бога», — ці слова з пісні, яка так часто звучала в «соколівському» репертуарі, із роками стали свідченням того, що й усім музикантам даний талант від Бога.
Від самих початків заснування для «Соколів» розпочався час великого тріумфу та великої народної любові. Українська пісня по-новому залунала в переповнених залах і на стадіонах, на найкращих сценічних майданчиках України й далеко за її межами. У дзвони задзвонила діаспора — і «Соколи», розпроставши крила, полетіли за океани та моря. Їх із нетерпінням чекали в Канаді й Америці, Англії, Німеччині, Австрії, Бельгії, Італії, Польщі, Югославії та Словаччині.
Артисти отримали Боже благословення, бо пісні, які вони дарували людям, мали національний дух і релігійну основу, і тому найвище духовенство завжди було присутнє на концертах «Соколів».
mis_blond_1.jpg
Ще 1992 року преосвященний митрополит Володимир Стернюк, місцеблюститель глави Української греко-католицької церкви, дав гуртові своє благословення й написав: «Як сокіл високо злітає, так нехай «Соколи» своїми крилами підносяться аж до найвищого Абсолюта-Бога, якому будуть служити душею й тілом для більшої Його слави та для добра українського народу в незалежній і вільній Україні. А моє архієрейське благословення Отця, і Сина, і Святого Духа нехай принесе їм силу виповнювати свої обов’язки для Бога та нашої незалежної України».
Із перших днів незалежності української держави гурт «Соколи» почав будувати музично-пісенний храм свого народу, фундамент якого заклали наші пращури. Вони гордо співали Гімн України «Ще не вмерла України ні слава, ні воля», пісню на слова Івана Франка: «Не пора, не пора, не пора, москалеві й ляхові служить! Довершилась України кривда стара, нам пора для України жить», «Встань Тарасе, встань Богдане, повставайте всі гетьмани», «Соколи, соколи вставайте в ряди», виконували забуті стрілецькі та повстанські пісні «Ми вище прапор піднімемо, тризуб повернем до чола і крикнем: «Слава! Слава! Слава Україні! — так, щоб здригнулася земля!», а також найулюбленіші народні пісні, написані мовою їхньої матері-землі.
«Соколів» можна назвати учасниками пісенної національно-визвольної боротьби, а Марію — сонцем співочого поля. Серед чоловічого багатоголосся її голос звучав динамічно, сильно, переконливо й водночас по-жіночому тепло, м’яко, лірико-драматично, зачаровуючи все навкруги. Марія Шалайкевич співала не тільки те, що народ вже давно виспівав, але й дарувала людям власні пісенні шедеври. Її музика — у піснях «Мова-колискова», «Гілка калини», «Все — це дари Божі», «Соломія», «Коні на вигоні», «Усі ми прагнемо любові», «Моя радість», «Любов», «Не вір словам», «Пісня», «Високий Замок», «Український звичай», «Нічого вічного немає, лише любов», «Я піду з тобою на край світу», «Україно моя», «Йду до тебе», «Вона одна», «Лиш для любові варто жить», «О, Маріє», «Моя радість». Таким є неповний перелік усіх музичних дарунків від Марії для українців. Скільки ночей не спало її серце, а наспівувало ці задушевні мелодії. Ці пісні є добре знані в народі й у світі, але, мабуть, слухаючи їх, ми не завжди в думках віддавали належне Марії-композитору. Вона є більш знана як Богиня пісні, яка поєднала в собі голоси неба та землі.
Поети-піснярі, такі як Анна Канич, Вадим Крищенко, Йосип Фиштик, Степан Галябарда, Віктор Романюк, мелодійним українським словом розпалили багаття, біля якого зароджувалася й зігрівалася музика.
Концерт відбувся в ущерть заповненому залі. Жива музика та професійний балет додали краси сценічному дійству, але Марія була неперевершеною. В ореолі слави, величава й, разом із тим, дуже доступна, рідна, близька, тому що вона завжди з народом, Марія Шалайкевич ніби й не знає всіх принад слави, а просто серцем співає так, що слава сама падає до її ніг.
Невимовна радість засвітилася в Маріїних очах, коли на сцену вийшли дві Ганнусі. Перша — донеч­ка Івана Мацялка, який птахом-соколом залишив наш білий світ. Іван, мабуть, небо прихилив до землі, щоби почути голос любої та єдиної доні. О, скільки задушевних пісень вони виконали дуетом на світових сценах і на рідній землі, зокрема «Така її доля», «Тихий Дунай», «Голубка», «А зорі та зорі».
Друга Ганнуся — донеч­ка самої Марії: ніжна, тендітна, мила й талановита до самозабуття. Як не злічити насінин у соняшнику, так і не перерахувати Ганнусиних талантів. У цей незабутній вечір вона дякувала мамі музикою.
Заворожений був і зал — у травневий вечір розцвіли всі квіти в стародавньому Львові. То співала гордість нації, донька Франкової землі.

Світлана Остапчук,
"Міст" -  тижневик для українців всього світу,
Канада

---