Показ документального фільму Three Stories Of Galicia відбувся 15 травня 2011 року в залі Revue Cinema за адресою: 400 Roncesvalles Ave в Торонто. Захід проходив під патронатом організацій Ukrainian Canadian Research & Documentation Centre & Ukrainian Jewish Encounter.

Документальний фільм «З історії Галичини», який зняла львів’янка, режисер Оля Онишко разом із Сарою Фархат, розповідає про землю, затиснуту між Гітлером і Сталіним під час Другої світової війни, про трагічні долі людей, які історично проживали разом на цій території, про те, як у кривавій війні представники різних національностей допомагали одне одному вижити в ті страшні часи. Правдиві розповіді про щоденні маленькі подвиги, про те, як звичайні люди робили непростий вибір і показали найвищі прояви мужності, людяності та доброти.

Першу історію розповідає Аарон Вайс. Вона — про його єврейську родину, про Борислав, де поруч жили українські, єврейські та польські родини. Оповідь про дитинство — дуже емоційна: діти гралися на одному подвір’ї, під одним сонцем, їхні родини разом господарювали, допомагали собі навзаєм. Коли Борислав захопили гітлерівські війська й почалися єврейські погроми, сім’я Аарона Вайса попросила сусідок — українку та польку — заховати їх. Ці родини погодилися допомогти, і єврейська сім’я переховувалась у підвалі в страшних умовах протягом 22 місяців. Трагізм тих подій посилювався тим, що сина українки німці забрали працювати до поліції, й українська мати приховувала від сина правду, що вона допомагає врятуватись єврейській родині. Коли ж у Борислав прийшли радянські війська, то вже українська мати просить матір єврейську заховати її сина, який примусово працював у поліції, і євреї також допомагають. Адже матері, як ніхто інший, розуміють одна одну. Ця історія приголомшила всіх присутніх, серед яких були представники різних національностей.

Друга історія — про галичанку, зв’язкову УПА Ольгу Ільків, що пішла в підпілля з маленькими дітьми та мамою, працювала з провідником УПА Романом Шухевичем. Ольгу заарештували й засудили до 25 років позбавлення волі. Двох її дітей відправили до дитячого будинку, змінивши їм прізвище. Олю Ільків катували та погрожували смертю, але вона не видала імен підпільників. Один зі слідчих, вражений силою духу та порядністю жінки, перед її відправкою на заслання до Сибіру повідомив Ользі про місце перебування її дітей і їхнє нове прізвище — Бойко, щоби вона могла потім розшукати доньку та сина. Ольга відбула в засланні 14 років, але весь той час вела щоденник, писала листи дітям. На волі на жінку чекало нове жорстоке випробування: діти тривалий час не визнавали матері, соромилися її. Вони не знали правди, тому що в дитбудинку їм увесь час казали, що їхні батьки були бандитами. Лише із часом донька й син дізналися правду, повернули собі справжнє родинне прізвище: вони зрозуміли подвиг матері та почали пишатися її моральними людськими якостями. Зараз 90-літня Ольга Ільків живе в р оточенні дітей та онуків і ще має духовну силу й красу справжньої жінки-матері та патріотки.

Третя історія — про польського священика Станіслава Бартмінського, який під час німецької окупації Галичини допомагав рятувати людей від відправки до концтаборів, турбувався про українські храми та єврейські цвинтарі. Він зібрав багато фактів про людські долі, на основі яких буде зніматися художній фільм про долю Галичини.

Після показу режисер Оля Онишко відповіла на численні запитання присутніх, розказала про сам процес створення цієї стрічки. Оля народилась у Львові, закінчила Львівський національний університет імені І. Франка, завжди цікавилась історією Галичини. Над фільмом почала працювати влітку 2006 року. Їздила галицькими теренами, записувала на плівку розповіді людей, котрі пережили війну. Із 12 записаних історій було вибрано три — про представників народів Галичини: українця, поляка, єврея, які проявили найвищі духов­ні якості та допомогли одне одному вижити в трагічних умовах окупації цих земель. Цікавим у стрічці є неоднозначний і несподіваний погляд на історію галицьких людей. Режисер поділилася своїм баченням і розумінням цього. «Історія — це пережита реальність, осмислена з точки зору людини та зафіксована для передачі майбутньому поколінню. Різні люди, які пережили ті самі часові події, можуть по-різному їх трактувати, наприклад, із погляду переможця чи переможеного. Ті, хто пише історію, можуть керуватися різними мотивами щодо трактування подій, історія може перетворитися на дієвий засіб політичної боротьби. Власне, так і сталося з історією Галичини під час Другої світової війни.

На цікаве запитання про те, чи ставить документальне кіно багато обмежень для режисера, Оля Онишко відповіла, що для неї ці рамки полягали у вимушеному спрощенні передачі всього непростого й неоднозначного відзнятого матеріалу. «Ми знехтували деякими історичними деталями аби приділити більше уваги розповідям конкретних людей про цей трагічний час і долю їхніх родин», — зазначила вона.

Стосовно того, чи була надана державна підтримка при зйомках цього фільму, Оля Онишко зауважила, що вони свідомо відмовилися від неї через те, що тема була дуже делікатною для народів Галичини, режисери бажали без цензури передати реальність пережитого учасниками трагічних воєнних подій на галицьких землях.

Усім також хотілося почути розповідь режисера про великий інтерес до цього документального фільму. Світова прем’єра стрічки відбулася на кінофестивалі в Каннах, стрічка була озвучена англійською мовою, а під час показу на фестивалі «Кінолев» у Львові закадровий текст читала відома українська акторка Ада Роговцева. У Львові цей документальний фільм був показаний у межах програми «Україна без кордонів», де демонстрували картини українців, які працюють за ме­жами Батьківщини. Покази фільму з успіхом пройшли в містах Америки, уже отримано запрошення на кінофоруми до Гамбурґа та Єрусалима. Усі присутні на заході в Торонто з великим зацікавленням і дуже емоційно сприйняли цю правдиву стрічку про те, як дотримування простих засад людяності, доброти ставало подвигом під час війни.