У вересні-жовтні минулого року у Бориславі в історико-краєзнавчому музеї функціонувала виставка "Покинутий альбом: Борислав Станіслава Рахвала". Про це ми повідомляли у статті Виставка "Покинутий альбом: Борислав Станіслава Рахвала".
Ще раніше така виставка відбулась у Львові. І ось в рамках підготовки до виставки "Покинутий альбом. Борислав Станіслава Рахвала", який за підтримки Польського інституту в Києві вперше 2011 року був представлений у Львові, в польському журналі "Kultura Enter" опубліковано матеріал, який ми з допомогою активного учасника нашого проекту Олега Смука пропонуємо Вам для ознайомлення.
Юлія Кисла
Шиби (нафтові вежі - прим. перекладача), знані нам з багатьох листівок, ще домінують в його пейзажах, але то не вони задають характер Борислава Станіслава Рахвала. Фотографії з його альбому – це погляд на місто зсередини, можливість занурення у давно забутий світ.
"Земля багата, люди бідні"
Такими словами описав Борислав письменник Йозеф Рот (Józef Roth) після своєї мандрівки по Галичині 1924 року. Міжвоєнний (між I та II світовими війнами - прим. перекладача) Борислав був містом контрастів, поєднанням американського розмаху зі східною відсталістю. В 1939 році нараховував 45 тисяч мешканців і був третім за величиною містом II Речі Посполитої після Варшави та Лодзі. Небагато змінилося тут від часу "нафтової лихоманки" кінця XIX століття: так само гостро пахло на вулицях нафтою і усюди панувало болото. У 1930-1933 роках Борислав об'єднався з навколишніми селами і став містом. Однак надалі залишався промисловим центром і джерелом збагачення, а не місцем, де хотілося б мати свій дім. Бориславські промисловці не інвестували в розвиток міської інфраструктури, вибираючи сусідні Дрогобич і Трускавець. Там будували елегантні вілли. В Бориславі переважали звичайні, одноповерхові хати і бараки для робітників, звані "касарнями". Йозеф Рот так описував свої враження від подорожі 1928 року. "Видається, що в жодному з цих неспокійних будинків людина не може виспатись спокійно, скоріше навпаки - створені для того, щоб викликати і посилювати безсоння. Поряд покладений дерев'яний хідник (тротуар - прим. перекладача), що тримається на невисоких, міцних підпорах. Не можна було споруджувати тротуар з бруківки, оскільки під землею були прокладені труби, якими нафта текла до станції. Різниця між висотою дерев'яного хідника і самої вулиці та фундаментів невеличких будинків є настільки велика, що пішоходи ідучи на рівні їх дахів або й вище, мали можливість заглядати у вікна згори". Місто було занедбане, а його мешканці - бідні. Двадцяті роки XX століття увійшли в історію як період безробіття і частих робітничих страйків, які часом переходили в так звані голодні бунти.
Представлені тут фотографії складають частину домашнього альбому інженера нафтового промислу Станіслава Рахвала, який у міжвоєнний період жив та працював у Бориславі. В цей час, у зв'язку з поступовим виснаженням запасів нафти, Борислав уже втратив славу "Галицького Клондайку". З 1909 року, на який припав найбільший видобуток нафти в регіоні, кількість отримуваної сировини з року в рік зменшувалась. На початку двадцятих років, видобуток нафти в Галичині впав до половини видобутку довоєнного і всього третини добутого в 1909 році. Однак у 1921-1925 роках зафіксовано тимчасовий зріст видобутку "чорного золота" в бориславському нафтовому басейні. Ці оптимістичні дані розбудили надію на те, що місто має майбутнє. На початку 20-х років французькі фірми продовжили інвестиції в регіон, але їх дії не приносили користі. Економічна криза 1929-1933 років тільки погіршила ситуацію і позначилася на житті не тільки пролетаріату, а й місцевої еліти – техніків, інженерів, власників копалень. Ілюзії про стратегічну важливість нафтових родовищ у Східній Галичині остаточно розвіялись після Другої світової війни.
Покинуте місто
Автор представлених фотографій, Станіслав Рахвал (1887-1971) належав до технічної інтелігенції, що керувала нафтовою промисловістю Борислава. Закінчив хімічний факультет Львівської політехніки, з 1921 р працював на підприємствах бориславсько-дрогобицького нафтового родовища: спочатку на державному підприємстві "Państwowa Fabryka Olejów Mineralnych „Polmin” у Дрогобичі, потім став керівником державного пункту збору нафти в Модричах, а також керівником "лапачок" нафти на річках Тисмениця і Лошань. Від серпня 1928 р. по 1940 р. Рахвал виконував керівні функції у бориславській фірмі "Petrolea", яка була частиною французьких промислових і торгових товариств в Польщі "Małopolska". В 1935 році захистив наукову працю і отримав ступінь доктора технічних наук, а через рік видав найповнішу і єдину на польській мові монографію "Зберігання і транспортування нафти", як п'яту частину другого тому "Нафтового підручника".
Друга світова війна принесла радикальні зміни в житті бориславської промислової інтелігенції та й цілого нафтового родовища. Після встановлення радянської влади 1939 року Станіслав Рахвал виїхав до Кракова, щоб повернутися під час гітлерівської окупації і розпочати працю в фірмі "Beskiden Öl" AG (з 1942 р. – "Karpathen-Öl AG), де працював під керівництвом Бертольда Бейца (Berthold Beitz), на посаді інженера з нагляду за тепловим господарством нафтових копалень. У 1944 році, коли Червона Армія вдруге прийшла в місто, був змушений втікати від переслідувань. У вересні один з працівників попередив його: "завтра за вами прийдуть". Тієї ж ночі Рахвал швидко виїхав до Кросна, де й провів решту життя. В своїй хаті Станіслав Рахвал залишив багато цінних речей, як от альбом з фотографіями. Окрім сімейних фотографій у ньому збереглись характерні портрети робітників та цікаві кадри з життя промислового містечка.
Його фотографії зображують не зовсім традиційний Борислав – місто, найбільший розквіт якого вже пройшов, однак надалі залишається "некоронованою столицею нафтової промисловості" Галичини. Шиби, знані нам з багатьох листівок, ще домінують в його пейзажах, але то не вони задають характер Борислава Станіслава Рахвала. Фотографії з його альбому – це погляд на місто зсередини, можливість занурення у давно забутий світ.
З історії "Галицького Клондайку"
Вже в 1835 році задовго до винаходу гасової лампи, в Бориславі було 20 діючих "дучок" (колодязів) з котрих щодня видобували по 4 кварти (16 літрів) нафти. Збирали її за допомогою мітел з поверхні води, що накопичувалась у цих колодязях. Селяни здавна використовували нафту, як засіб для змащення возів.
Винахід гасової лампи і методу дистиляції нафти в 1853 році Ігнацієм Лукашевічем і Яном Зехом, стали безпосереднім імпульсом для розвитку нафтової промисловості в Галичині. Розпочалась так звана "перша нафтова лихоманка", котра обіцяла регіону світле майбутнє. Очищену нафту використовували тоді виключно з метою освітлення.
"Кожен копав як хотів і міг. Яма біля ями, шурф біля шурфу.
Бориславська долина була продірявлена, як сито.
Мільйони відер у постійному русі. Від ранку до пізньої ночі вся околиця була всіяна тисячами засмальцьованих робітників, які нагадували підземних духів, що видобували заклятий скарб".
Під кінець сімдесятих років XIX століття поверхневі запаси нафти в Бориславі та околицях поступово вичерпувались і на "кип'ячку" (нафту - прим. перекладача) звертали щораз меншу увагу. Розпочались пошуки озокериту (земного воску), з котрого виготовляли парафінові свічки. З економічної точки зору в 60-х - 70-х роках XIX століття видобування озокериту давало більший прибуток, ніж добування нафти.
"Нафтова лихоманка" в Бориславі повернулась в половині вісімдесятих років XIX ст. разом з прийняттям закону про гірничий видобуток та запровадженням механічних методів буріння. В 1883 році канадський інженер Вільям Генрі Мак Гарві (William Henry McGarvey) почав використовувати нові методи буріння, в результаті чого в Бориславі відкрито другий рівень покладів нафти на глибині майже 1000 метрів, так званий глибокий Борислав. Від того часу місто на кілька десятків років знову стає символом нафтової промисловості в Галичині.
У дев’яностих роках XIX ст. в бориславському басейні працює 10 тисяч гірників. Через часті пожежі, які виникали внаслідок витоків газу з-під землі, регіон отримав назву "Галицького пекла". Назва ця частково означала теж зародження нових суспільних відносин, які зміцнювалися в регіоні в результаті інтенсивної індустріалізації.
На першу декаду XX століття припадає період найбільшого видобутку нафти в регіоні. В 1903-1908 роках відкрито багаті родовища в селі Тустановичі (з 1933 – частина Борислава). Найбільшим серед них було родовище Oil-city (1908 р.) котрий у перші дні видавав по 200 вагонів нафти на добу. В 1909 році Галичина займала третє місце серед світових виробників нафти, що становило 5 % від загального обсягу видобутку.
В міжвоєнний період кількість видобутої нафти постійно зменшувалась. В 1925 р. Галичина займала лише 10 місце серед виробників нафти, забезпечуючи 0,54% світового видобутку. В 1930 р. Борислав об’єднався з навколишніми селами і присілками у так званий великий Борислав, а в 1933 році отримав міські права. Загалом кількість його мешканців зросла з 621 особи в 1860 році до 10,5 тисяч у 1875 році і 45 тисяч в 1939 році.
В 1939 р. Бориславський нафтовий басейн став предметом переговорів між Сталіним і Гітлером. Після остаточного затвердження державного кордону у вересні 1939 р. німецькі війська залишили Борислав 24 вересня 1939 року (перебували тут від 17 вересня). Згідно з радянсько-німецькою угодою "про дружбу і кордони" в обмін на це СРСР зобов’язувався постачати Німеччині щороку 300 тис. тон нафтопродуктів, що дорівнювало річному видобутку в дрогобицько-бориславському регіоні.
Бориславу радянських часів ідеально пасував термін "робітниче місто". На 24 фабриках та заводах працювало 12 тисяч чоловік. Інтенсивність видобутку нафти й газу надалі була великою, запроваджувались нові технології, однак рівень видобутку постійно знижувався, особливо в 70-х роках ХХ ст.
Зараз в Бориславі експлуатується майже пів-тисячі нафтових і газових свердловин глибиною від 50 до 2578 метрів. Перспективи розвитку Бориславського нафтогазового басейну пов’язані з розвідкою нафти на глибині понад 3000 метрів. Нафтові вежі вже не переважають в краєвидах Борислава (були демонтовані в п’ятдесятих роках), хоч механічні насоси-качалки можна зустріти в найменш очікуваних місцях – навіть у міському парку. На сьогоднішній день видобувається тут трохи більше 90 тис. тон нафти на рік, що становить лише 4% від усього українського видобутку. Пригадаймо, що 100 років тому копальні Бориславського регіону забезпечували 5% світового виробництва.
Інші статті:
Історія Галичини — на екрані
Бориславський САМУРАЙ
Город нефтеносных огородов
Доля розпорядилася на користь спорту
Історія освоєння Бориславського нафтового родовища та екологічні наслідки його експлуатації
----------
Є про що поговорити? - заходьте на форум!Ще раніше така виставка відбулась у Львові. І ось в рамках підготовки до виставки "Покинутий альбом. Борислав Станіслава Рахвала", який за підтримки Польського інституту в Києві вперше 2011 року був представлений у Львові, в польському журналі "Kultura Enter" опубліковано матеріал, який ми з допомогою активного учасника нашого проекту Олега Смука пропонуємо Вам для ознайомлення.
"Покинуте місто: Борислав Станіслава Рахвала
Юлія Кисла
Шиби (нафтові вежі - прим. перекладача), знані нам з багатьох листівок, ще домінують в його пейзажах, але то не вони задають характер Борислава Станіслава Рахвала. Фотографії з його альбому – це погляд на місто зсередини, можливість занурення у давно забутий світ.
"Земля багата, люди бідні"
Такими словами описав Борислав письменник Йозеф Рот (Józef Roth) після своєї мандрівки по Галичині 1924 року. Міжвоєнний (між I та II світовими війнами - прим. перекладача) Борислав був містом контрастів, поєднанням американського розмаху зі східною відсталістю. В 1939 році нараховував 45 тисяч мешканців і був третім за величиною містом II Речі Посполитої після Варшави та Лодзі. Небагато змінилося тут від часу "нафтової лихоманки" кінця XIX століття: так само гостро пахло на вулицях нафтою і усюди панувало болото. У 1930-1933 роках Борислав об'єднався з навколишніми селами і став містом. Однак надалі залишався промисловим центром і джерелом збагачення, а не місцем, де хотілося б мати свій дім. Бориславські промисловці не інвестували в розвиток міської інфраструктури, вибираючи сусідні Дрогобич і Трускавець. Там будували елегантні вілли. В Бориславі переважали звичайні, одноповерхові хати і бараки для робітників, звані "касарнями". Йозеф Рот так описував свої враження від подорожі 1928 року. "Видається, що в жодному з цих неспокійних будинків людина не може виспатись спокійно, скоріше навпаки - створені для того, щоб викликати і посилювати безсоння. Поряд покладений дерев'яний хідник (тротуар - прим. перекладача), що тримається на невисоких, міцних підпорах. Не можна було споруджувати тротуар з бруківки, оскільки під землею були прокладені труби, якими нафта текла до станції. Різниця між висотою дерев'яного хідника і самої вулиці та фундаментів невеличких будинків є настільки велика, що пішоходи ідучи на рівні їх дахів або й вище, мали можливість заглядати у вікна згори". Місто було занедбане, а його мешканці - бідні. Двадцяті роки XX століття увійшли в історію як період безробіття і частих робітничих страйків, які часом переходили в так звані голодні бунти.
Представлені тут фотографії складають частину домашнього альбому інженера нафтового промислу Станіслава Рахвала, який у міжвоєнний період жив та працював у Бориславі. В цей час, у зв'язку з поступовим виснаженням запасів нафти, Борислав уже втратив славу "Галицького Клондайку". З 1909 року, на який припав найбільший видобуток нафти в регіоні, кількість отримуваної сировини з року в рік зменшувалась. На початку двадцятих років, видобуток нафти в Галичині впав до половини видобутку довоєнного і всього третини добутого в 1909 році. Однак у 1921-1925 роках зафіксовано тимчасовий зріст видобутку "чорного золота" в бориславському нафтовому басейні. Ці оптимістичні дані розбудили надію на те, що місто має майбутнє. На початку 20-х років французькі фірми продовжили інвестиції в регіон, але їх дії не приносили користі. Економічна криза 1929-1933 років тільки погіршила ситуацію і позначилася на житті не тільки пролетаріату, а й місцевої еліти – техніків, інженерів, власників копалень. Ілюзії про стратегічну важливість нафтових родовищ у Східній Галичині остаточно розвіялись після Другої світової війни.
Автопортрет Станіслава Рахвала
Однак це не безупинний спад видобутку був найбільшим викликом для польської нафтової промисловості в міжвоєнний період - зрештою в двадцяті і тридцяті роки з Бориславських родовищ походило 70% нафти, що видобувалася в Польщі. За даними американської дослідниці Alison Frank, проблема полягала не в тому, що "в Галичині було мало нафти, а в тому, що її було занадто багато в інших місцях". На тлі світового зростання видобутку нафти і глобального зниження цін частка польської продукції продовжувала знижуватися.Покинуте місто
Автор представлених фотографій, Станіслав Рахвал (1887-1971) належав до технічної інтелігенції, що керувала нафтовою промисловістю Борислава. Закінчив хімічний факультет Львівської політехніки, з 1921 р працював на підприємствах бориславсько-дрогобицького нафтового родовища: спочатку на державному підприємстві "Państwowa Fabryka Olejów Mineralnych „Polmin” у Дрогобичі, потім став керівником державного пункту збору нафти в Модричах, а також керівником "лапачок" нафти на річках Тисмениця і Лошань. Від серпня 1928 р. по 1940 р. Рахвал виконував керівні функції у бориславській фірмі "Petrolea", яка була частиною французьких промислових і торгових товариств в Польщі "Małopolska". В 1935 році захистив наукову працю і отримав ступінь доктора технічних наук, а через рік видав найповнішу і єдину на польській мові монографію "Зберігання і транспортування нафти", як п'яту частину другого тому "Нафтового підручника".
Друга світова війна принесла радикальні зміни в житті бориславської промислової інтелігенції та й цілого нафтового родовища. Після встановлення радянської влади 1939 року Станіслав Рахвал виїхав до Кракова, щоб повернутися під час гітлерівської окупації і розпочати працю в фірмі "Beskiden Öl" AG (з 1942 р. – "Karpathen-Öl AG), де працював під керівництвом Бертольда Бейца (Berthold Beitz), на посаді інженера з нагляду за тепловим господарством нафтових копалень. У 1944 році, коли Червона Армія вдруге прийшла в місто, був змушений втікати від переслідувань. У вересні один з працівників попередив його: "завтра за вами прийдуть". Тієї ж ночі Рахвал швидко виїхав до Кросна, де й провів решту життя. В своїй хаті Станіслав Рахвал залишив багато цінних речей, як от альбом з фотографіями. Окрім сімейних фотографій у ньому збереглись характерні портрети робітників та цікаві кадри з життя промислового містечка.
Його фотографії зображують не зовсім традиційний Борислав – місто, найбільший розквіт якого вже пройшов, однак надалі залишається "некоронованою столицею нафтової промисловості" Галичини. Шиби, знані нам з багатьох листівок, ще домінують в його пейзажах, але то не вони задають характер Борислава Станіслава Рахвала. Фотографії з його альбому – це погляд на місто зсередини, можливість занурення у давно забутий світ.
З історії "Галицького Клондайку"
Вже в 1835 році задовго до винаходу гасової лампи, в Бориславі було 20 діючих "дучок" (колодязів) з котрих щодня видобували по 4 кварти (16 літрів) нафти. Збирали її за допомогою мітел з поверхні води, що накопичувалась у цих колодязях. Селяни здавна використовували нафту, як засіб для змащення возів.
Винахід гасової лампи і методу дистиляції нафти в 1853 році Ігнацієм Лукашевічем і Яном Зехом, стали безпосереднім імпульсом для розвитку нафтової промисловості в Галичині. Розпочалась так звана "перша нафтова лихоманка", котра обіцяла регіону світле майбутнє. Очищену нафту використовували тоді виключно з метою освітлення.
"Кожен копав як хотів і міг. Яма біля ями, шурф біля шурфу.
Бориславська долина була продірявлена, як сито.
Мільйони відер у постійному русі. Від ранку до пізньої ночі вся околиця була всіяна тисячами засмальцьованих робітників, які нагадували підземних духів, що видобували заклятий скарб".
(Gazeta Lwowska, 1868 р.)
Під кінець сімдесятих років XIX століття поверхневі запаси нафти в Бориславі та околицях поступово вичерпувались і на "кип'ячку" (нафту - прим. перекладача) звертали щораз меншу увагу. Розпочались пошуки озокериту (земного воску), з котрого виготовляли парафінові свічки. З економічної точки зору в 60-х - 70-х роках XIX століття видобування озокериту давало більший прибуток, ніж добування нафти.
"Нафтова лихоманка" в Бориславі повернулась в половині вісімдесятих років XIX ст. разом з прийняттям закону про гірничий видобуток та запровадженням механічних методів буріння. В 1883 році канадський інженер Вільям Генрі Мак Гарві (William Henry McGarvey) почав використовувати нові методи буріння, в результаті чого в Бориславі відкрито другий рівень покладів нафти на глибині майже 1000 метрів, так званий глибокий Борислав. Від того часу місто на кілька десятків років знову стає символом нафтової промисловості в Галичині.
У дев’яностих роках XIX ст. в бориславському басейні працює 10 тисяч гірників. Через часті пожежі, які виникали внаслідок витоків газу з-під землі, регіон отримав назву "Галицького пекла". Назва ця частково означала теж зародження нових суспільних відносин, які зміцнювалися в регіоні в результаті інтенсивної індустріалізації.
На першу декаду XX століття припадає період найбільшого видобутку нафти в регіоні. В 1903-1908 роках відкрито багаті родовища в селі Тустановичі (з 1933 – частина Борислава). Найбільшим серед них було родовище Oil-city (1908 р.) котрий у перші дні видавав по 200 вагонів нафти на добу. В 1909 році Галичина займала третє місце серед світових виробників нафти, що становило 5 % від загального обсягу видобутку.
В міжвоєнний період кількість видобутої нафти постійно зменшувалась. В 1925 р. Галичина займала лише 10 місце серед виробників нафти, забезпечуючи 0,54% світового видобутку. В 1930 р. Борислав об’єднався з навколишніми селами і присілками у так званий великий Борислав, а в 1933 році отримав міські права. Загалом кількість його мешканців зросла з 621 особи в 1860 році до 10,5 тисяч у 1875 році і 45 тисяч в 1939 році.
В 1939 р. Бориславський нафтовий басейн став предметом переговорів між Сталіним і Гітлером. Після остаточного затвердження державного кордону у вересні 1939 р. німецькі війська залишили Борислав 24 вересня 1939 року (перебували тут від 17 вересня). Згідно з радянсько-німецькою угодою "про дружбу і кордони" в обмін на це СРСР зобов’язувався постачати Німеччині щороку 300 тис. тон нафтопродуктів, що дорівнювало річному видобутку в дрогобицько-бориславському регіоні.
Бориславу радянських часів ідеально пасував термін "робітниче місто". На 24 фабриках та заводах працювало 12 тисяч чоловік. Інтенсивність видобутку нафти й газу надалі була великою, запроваджувались нові технології, однак рівень видобутку постійно знижувався, особливо в 70-х роках ХХ ст.
Зараз в Бориславі експлуатується майже пів-тисячі нафтових і газових свердловин глибиною від 50 до 2578 метрів. Перспективи розвитку Бориславського нафтогазового басейну пов’язані з розвідкою нафти на глибині понад 3000 метрів. Нафтові вежі вже не переважають в краєвидах Борислава (були демонтовані в п’ятдесятих роках), хоч механічні насоси-качалки можна зустріти в найменш очікуваних місцях – навіть у міському парку. На сьогоднішній день видобувається тут трохи більше 90 тис. тон нафти на рік, що становить лише 4% від усього українського видобутку. Пригадаймо, що 100 років тому копальні Бориславського регіону забезпечували 5% світового виробництва.
Текст: Юлія Кисла (Львів)
Ініціатор проекту: Олексій Качмар (Львів)"
Переклав з польської Олег Смук
Ініціатор проекту: Олексій Качмар (Львів)"
Переклав з польської Олег Смук
Інші статті:
Історія Галичини — на екрані
Бориславський САМУРАЙ
Город нефтеносных огородов
Доля розпорядилася на користь спорту
Історія освоєння Бориславського нафтового родовища та екологічні наслідки його експлуатації
----------
Прагнете новин? Вам сюди - новини мого міста
Творімо історію свого міста добрими думками і гідними вчинками.
Доведемо землякам і всьому світові, що Борислав і бориславці - найкращі!
Доведемо землякам і всьому світові, що Борислав і бориславці - найкращі!