28.03.2024, Четвер, 20:13

У вересні-жовтні минулого року у Бориславі в історико-краєзнавчому музеї функціонувала виставка "Покинутий альбом: Борислав Станіслава Рахвала". Про це ми повідомляли у статті Виставка "Покинутий альбом: Борислав Станіслава Рахвала".

Ще раніше така виставка відбулась у Львові. І ось в рамках підготовки до виставки "Покинутий альбом. Борислав Станіслава Рахвала", який за підтримки Польського інституту в Києві вперше 2011 року був представлений у Львові, в польському журналі "Kultura Enter" опубліковано матеріал, який ми з допомогою активного учасника нашого проекту Олега Смука пропонуємо Вам для ознайомлення.


"Покинуте місто: Борислав Станіслава Рахвала

Юлія Кисла

Шиби (нафтові вежі - прим. перекладача), знані нам з багатьох листівок, ще домінують в його пейзажах, але то не вони задають характер Борислава Станіслава Рахвала.  Фотографії з його альбому – це погляд на місто зсередини, можливість занурення у давно забутий світ.

"Земля багата, люди бідні"

Такими  словами описав Борислав письменник Йозеф Рот (Józef Roth) після своєї мандрівки по Галичині 1924 року. Міжвоєнний (між I та II світовими війнами - прим. перекладача) Борислав  був містом контрастів, поєднанням американського розмаху зі східною відсталістю. В 1939 році нараховував 45 тисяч мешканців і був третім за величиною містом II Речі Посполитої після Варшави та Лодзі. Небагато змінилося тут від часу "нафтової лихоманки" кінця XIX століття: так само гостро пахло на вулицях нафтою і усюди панувало болото. У 1930-1933 роках Борислав об'єднався з навколишніми селами і став містом. Однак надалі залишався промисловим центром і джерелом збагачення, а не місцем, де хотілося б мати свій дім. Бориславські промисловці не інвестували в розвиток міської інфраструктури, вибираючи сусідні Дрогобич і Трускавець. Там будували елегантні вілли. В Бориславі переважали звичайні, одноповерхові хати і бараки для робітників, звані "касарнями". Йозеф Рот так описував свої враження від подорожі 1928 року. "Видається, що в жодному з цих неспокійних будинків людина не може виспатись спокійно, скоріше навпаки - створені для того, щоб викликати і посилювати безсоння. Поряд покладений дерев'яний хідник (тротуар - прим. перекладача), що тримається на невисоких, міцних підпорах. Не можна було споруджувати тротуар з бруківки, оскільки під землею були прокладені труби, якими нафта текла до станції. Різниця між висотою дерев'яного хідника і самої вулиці та фундаментів невеличких будинків є настільки велика, що пішоходи ідучи на рівні їх дахів або й вище, мали можливість заглядати у вікна згори". Місто було занедбане, а його мешканці - бідні. Двадцяті роки XX століття  увійшли в історію як період безробіття і частих робітничих страйків, які часом переходили в так звані голодні бунти.

Представлені тут фотографії складають частину домашнього альбому інженера нафтового промислу Станіслава Рахвала, який у міжвоєнний період жив та працював у Бориславі. В цей час, у зв'язку з поступовим виснаженням запасів нафти, Борислав уже втратив славу "Галицького Клондайку". З 1909 року, на який припав найбільший видобуток нафти в регіоні, кількість отримуваної сировини з року в рік зменшувалась. На початку двадцятих років, видобуток нафти в Галичині впав до половини видобутку довоєнного і всього третини добутого в 1909 році.  Однак у 1921-1925 роках зафіксовано тимчасовий зріст видобутку "чорного золота" в бориславському нафтовому басейні. Ці оптимістичні дані розбудили надію на те, що місто має майбутнє. На початку 20-х років французькі фірми продовжили інвестиції в регіон, але їх дії не приносили користі. Економічна криза 1929-1933 років тільки погіршила ситуацію і позначилася на житті не тільки пролетаріату, а й місцевої еліти – техніків, інженерів,  власників копалень. Ілюзії про стратегічну важливість нафтових родовищ у Східній Галичині остаточно розвіялись після Другої світової війни.



Автопортрет Станіслава Рахвала


Однак це не безупинний спад видобутку був найбільшим викликом для польської нафтової промисловості в міжвоєнний період - зрештою в двадцяті і тридцяті роки з Бориславських родовищ походило 70% нафти, що видобувалася в Польщі. За даними американської дослідниці Alison Frank, проблема полягала не в тому, що "в Галичині було мало нафти, а в тому, що її було занадто багато в інших місцях". На тлі світового зростання видобутку нафти і глобального зниження цін частка польської продукції продовжувала знижуватися.



Вигляд Борислава з Боку гори Городище


Покинуте місто

Автор представлених фотографій, Станіслав Рахвал (1887-1971) належав до технічної інтелігенції, що керувала нафтовою промисловістю Борислава. Закінчив хімічний факультет Львівської політехніки, з 1921 р працював на підприємствах бориславсько-дрогобицького нафтового родовища:  спочатку на державному підприємстві "Państwowa Fabryka Olejów Mineralnych „Polmin” у Дрогобичі, потім став керівником державного пункту збору нафти в Модричах, а також керівником "лапачок" нафти на річках Тисмениця і Лошань. Від серпня 1928 р. по 1940 р. Рахвал виконував керівні функції у бориславській фірмі "Petrolea", яка була частиною французьких промислових і торгових товариств в Польщі "Małopolska". В 1935 році захистив наукову працю і отримав ступінь доктора технічних наук, а через рік видав найповнішу і єдину на польській мові монографію  "Зберігання і транспортування нафти", як п'яту частину другого тому "Нафтового підручника".



"Лапачки" нафти на ріці Тисьмениці


Друга світова війна принесла радикальні зміни в житті бориславської промислової інтелігенції та й цілого нафтового родовища. Після встановлення радянської влади 1939 року Станіслав Рахвал виїхав до Кракова, щоб повернутися під час гітлерівської окупації і розпочати працю в фірмі "Beskiden Öl" AG (з 1942 р. – "Karpathen-Öl AG), де працював під керівництвом Бертольда Бейца (Berthold Beitz), на посаді інженера з нагляду за тепловим господарством нафтових копалень. У 1944 році, коли Червона Армія вдруге прийшла в місто, був змушений втікати від переслідувань. У вересні один з працівників попередив його: "завтра за вами прийдуть". Тієї ж ночі Рахвал швидко виїхав до Кросна, де й провів решту життя. В своїй хаті Станіслав Рахвал залишив багато цінних речей, як от альбом з фотографіями. Окрім сімейних фотографій  у ньому збереглись характерні портрети робітників та цікаві кадри з життя промислового містечка.



В'їзна брама до державного пункту збору нафти в селі Модричі


Його фотографії  зображують не зовсім традиційний Борислав – місто, найбільший розквіт якого вже пройшов, однак надалі залишається "некоронованою столицею нафтової промисловості" Галичини. Шиби, знані нам з багатьох листівок, ще домінують в його пейзажах, але то не вони задають характер Борислава Станіслава Рахвала. Фотографії з його альбому – це погляд на місто зсередини, можливість занурення у давно забутий світ.



Копальня озокериту в Бориславі


З історії "Галицького Клондайку"

Вже в 1835 році задовго до винаходу гасової лампи, в Бориславі було 20 діючих "дучок" (колодязів) з котрих щодня видобували по 4 кварти (16 літрів) нафти. Збирали її за допомогою мітел з поверхні води, що накопичувалась у цих колодязях. Селяни здавна використовували нафту, як засіб для змащення возів.



Головна дорога з Борислава до Дрогобича


Винахід гасової лампи і методу дистиляції нафти в 1853 році Ігнацієм Лукашевічем і Яном Зехом, стали безпосереднім імпульсом для розвитку нафтової промисловості в Галичині. Розпочалась так звана "перша нафтова лихоманка", котра обіцяла регіону світле майбутнє. Очищену нафту використовували тоді виключно з метою освітлення.



Будинок біля залізничного вокзалу, в якому мешкала родина Рахвала


"Кожен копав як хотів і міг. Яма біля ями, шурф біля шурфу.

Бориславська долина була продірявлена, як сито.

Мільйони відер у постійному русі. Від ранку до пізньої ночі вся околиця була всіяна тисячами засмальцьованих робітників, які нагадували підземних духів, що видобували заклятий скарб".

(Gazeta Lwowska, 1868 р.)  



Котельня в селі Модричі


Під кінець сімдесятих років XIX століття поверхневі запаси нафти в Бориславі та околицях поступово вичерпувались і на "кип'ячку" (нафту - прим. перекладача) звертали щораз меншу увагу. Розпочались пошуки озокериту (земного воску), з котрого виготовляли парафінові свічки. З економічної точки зору в 60-х - 70-х роках XIX століття видобування озокериту давало більший прибуток, ніж добування нафти.



Центр Борислава після паводку 1927 року (Будинок на фотографії зберігся донині)


"Нафтова лихоманка" в Бориславі повернулась в половині вісімдесятих років XIX ст. разом з прийняттям закону про гірничий видобуток та запровадженням механічних методів буріння. В 1883 році канадський інженер Вільям Генрі Мак Гарві (William Henry McGarvey) почав використовувати нові методи буріння, в результаті чого в Бориславі відкрито другий рівень покладів нафти на глибині майже 1000 метрів, так званий глибокий Борислав. Від того часу місто на кілька десятків років знову стає символом нафтової промисловості в Галичині.

У дев’яностих роках XIX ст. в бориславському басейні працює 10 тисяч гірників. Через часті пожежі, які виникали внаслідок витоків газу з-під землі, регіон отримав назву "Галицького пекла". Назва ця частково означала теж зародження нових суспільних відносин, які зміцнювалися в регіоні в результаті інтенсивної індустріалізації.



Вигляд з балкону будинку Рахвала на Волянку і Тустановичі


На першу декаду XX століття  припадає період найбільшого видобутку нафти в регіоні. В 1903-1908 роках відкрито багаті родовища в селі Тустановичі (з 1933 – частина Борислава). Найбільшим серед них було родовище Oil-city (1908 р.) котрий у перші дні видавав по 200 вагонів нафти на добу. В 1909 році Галичина займала третє місце серед світових виробників нафти, що становило 5 % від загального обсягу видобутку.

В міжвоєнний період кількість видобутої нафти постійно зменшувалась. В 1925 р. Галичина займала лише 10 місце серед виробників нафти, забезпечуючи 0,54% світового видобутку. В 1930 р. Борислав об’єднався з навколишніми селами і присілками у так званий великий Борислав, а в 1933 році отримав міські права. Загалом кількість його мешканців зросла з 621 особи в 1860 році до 10,5 тисяч у 1875 році і 45 тисяч  в 1939 році.

В 1939 р. Бориславський нафтовий басейн став предметом переговорів між Сталіним і Гітлером. Після остаточного затвердження державного кордону у вересні 1939 р. німецькі війська залишили Борислав 24 вересня 1939 року (перебували тут від 17 вересня). Згідно з радянсько-німецькою угодою "про дружбу і кордони" в обмін на це СРСР зобов’язувався постачати Німеччині щороку 300 тис. тон нафтопродуктів, що дорівнювало річному видобутку в дрогобицько-бориславському регіоні.

Бориславу радянських часів ідеально пасував термін "робітниче місто". На 24 фабриках та заводах працювало 12 тисяч чоловік. Інтенсивність видобутку нафти й газу надалі була великою, запроваджувались нові технології, однак рівень видобутку постійно знижувався, особливо в 70-х роках ХХ ст.

Зараз в Бориславі експлуатується майже пів-тисячі нафтових і газових свердловин глибиною від 50 до 2578 метрів. Перспективи розвитку Бориславського нафтогазового басейну пов’язані з розвідкою нафти на глибині понад 3000 метрів. Нафтові вежі  вже не переважають в краєвидах Борислава (були демонтовані в п’ятдесятих роках), хоч механічні насоси-качалки можна зустріти в найменш очікуваних місцях – навіть у міському парку. На сьогоднішній день видобувається тут трохи більше 90 тис. тон нафти на рік, що становить лише 4% від усього українського видобутку. Пригадаймо, що 100 років тому копальні Бориславського регіону забезпечували 5% світового виробництва.


Текст: Юлія Кисла (Львів)
Ініціатор проекту: Олексій Качмар (Львів)"

Переклав з польської Олег Смук

Інші статті:

Історія Галичини — на екрані

Бориславський САМУРАЙ

Город нефтеносных огородов

Доля розпорядилася на користь спорту

Історія освоєння Бориславського нафтового родовища та екологічні наслідки його експлуатації

----------
Є про що поговорити? - заходьте на форум!

Прагнете новин? Вам сюди - новини мого міста



Творімо історію свого міста добрими думками і гідними вчинками.
Доведемо землякам і всьому світові, що Борислав і бориславці - найкращі!